2021 рік став знаковим для промисловості Кам’янського. Найбільше підприємство міста – Дніпровський металургійний комбінат – увійшло до складу Групи Метінвест, об’єднавшись із Дніпровським коксохімічним заводом. На початку 2022 підприємство отримало нову назву ПРАТ «КАМЕТ-СТАЛЬ» і розпочало свою новітню історію. Їй передував понад сторічний шлях двох споріднених промислових гігантів Кам’янського – металургійного і коксохімічного.
Все починалося наприкінці XIX сторіччя, коли у Катеринославській губернії (з 1926 року – Дніпропетровська область) розпочався період промислового підйому. Збудована у 1884 році залізниця з’єднала Донецький вугільний та Криворізький залізорудний басейни та проходила поблизу села Кам’янське (з 1917 р. – місто Кам’янське, з 1936 р. – місто Дніпродзержинськ, у 2016 р. місту повернули історичну назву Кам’янське). Географічне положення (враховуючи практично необмежені водні ресурси) створювало всі передумови для будівництва великого металургійного підприємства. Таке будівництво було розпочато навесні 1887 року, а 2 березня 1889 року була задута перша доменна піч. Саме ця дата вважається днем народження Дніпровського металургійного заводу (з 1984 року – комбінату).
Того ж 1889 року розпочала роботу друга домна, введені в експлуатацію бесемерівське, сталепрокатне, пудлінгове, залізопрокатне, мартенівське та листопрокатне відділення. У перший рік роботи завод став учасником Всесвітньої промислової виставки в Парижі та отримав там Велику Золоту медаль.
Роки виробничого підйому підприємства наприкінці XIX – початку XX століть супроводжувалися розбудовою Кам’янського і перетворенням його із напівсонного села у поважний промисловий центр. На кошти та за участі металургійного заводу з ініціативи його першого директора-розпорядника Ігнатія Ясюковича були збудовані Верхня та Нижня колонії. У містечку з’явилися лікарні, гімназія, училище, Народна аудиторія (нині Академічний театр ім. Лесі Українки) та багато іншого. Були зведені культові споруди, у тому числі православний Свято-Миколаївський собор і костел Святого Миколая.
Після тяжкого періоду націоналізації та консервації Дніпровський металургійний завод знову набирав виробничі оберти. Разом з тим зростала потреба у сировині та коксі.
Історія одного з перших підприємств вітчизняної коксохімії розпочалася в серпні 1927 року. Не було урочистого мітингу, ніхто не виголошував промов, коли безіменний робітник викопав першу лопату ґрунту на місці майбутнього коксохімічного заводу на березі Дніпра в Кам'янському. Спочатку коксохім планувався як окремий цех Дніпровського металургійного заводу, а потім виділився в самостійне підприємство – Дніпродзержинський коксохімічний завод № 24. На будівництві заводу вперше в країні був застосований спосіб глибинного водовідливу для пониження рівня ґрунтових вод на місці спорудження котлованів. Осушене в такий спосіб дно котловану покрили дорогою тришаровою ізоляцією зі свинцевих листів, зварених автогеном. І тільки потім на цю свинцеву підстилку був укладений гранітобетон. Інженерні вирішення об'єктів з будівництва коксохімічного заводу були дуже складними для того часу, тому багато потужностей заводу зводилися під керівництвом інженерів з Бельгії, Франції, Німеччини. На досвіді будівництва перших коксохімічних підприємств вчилися вітчизняні будівельники і проектувальники. Над Дніпром виросли значних розмірів споруди – вугільна вежа, вуглемийка, коксові батареї.
8 лютого 1931 року був виданий перший кокс – це день народження і перший робочий день Дніпродзержинського коксохімічного заводу. Вуглезбагачувальна фабрика, дві коксові батареї № 1 і № 2 системи «Дістікок» по 40 камер в кожній, проектною потужністю 415 тис. тонн металургійного коксу на рік, цехи уловлювання і переробки смоли були введені в експлуатацію 18 березня 1931 року в числі об'єктів, що входять в першу чергу заводу. Друга черга – три коксові батареї по 45 камер в кожній, цехи уловлювання і ректифікації – вводилися в експлуатацію протягом 1932-1933 років. Причому, починаючи з другої батареї, будівництво і пуск основних агрегатів здійснювалися під керівництвом вітчизняних інженерно-технічних працівників, без участі іноземних фахівців.
Вже до 1940 року металургійне та коксохімічне підприємства працювали із повним використанням своїх виробничих потужностей. ДКХЗ виробляв якісний і найдешевший кокс в країні, що і було відзначено урядовими нагородами. У свою чергу, ДМЗ за підсумками І кварталу 1941 року було присвоєно звання «Кращий металургійний завод».
Усі плани і перспективи раптовим бомбовим ударом зруйнувала війна…
Фронт наближався до міста. У серпні 1941 року основне обладнання Дніпровського металургійного заводу та висококваліфіковані фахівці були евакуйовані. З 1941 по 1944 роки заводом в евакуації було освоєно і виготовлено для фронту 445 726 авіабомб різних калібрів. Люди жили і працювали за принципом – все для фронту, все для перемоги. Понад 4 тисячі співробітників пішли на фронт, з них 16 отримали звання Героїв. Понад 360 імен металургів, що загинули на полях Другої світової війни, викарбувані на плитах Меморіалу біля історичної будівлі управління комбінату.
За час окупації міста із серпня 1941 по жовтень 1943 року окупантам через активний супротив підпільників не вдалося налагодити випуск основної продукції заводу. Та вже 21 листопада 1943 року (на 26 день після визволення міста) металургами була видана перша сталь.
Коксохімічний завод на початку війни також продовжував працювати до припинення надходження вугілля з Донбасу. Коли фронт наблизився, у найкоротший строк найважливіші вузли, головним чином електродвигуни, коксові машини, інші апарати і агрегати, були демонтовані й евакуйовані. За час окупації міста ворог повністю зруйнував вуглезбагачувальний цех, висадив у повітря всі п'ять коксових батарей. Значні пошкодження були нанесені парокотельному, хімічним і допоміжним цехам.
Багато коксохіміків не повернулися з полів війни. На згадку про них на заводі споруджений гранітний обеліск, на якому висічено прізвища загиблих. Після звільнення Дніпродзержинська в 1943 році розпочалися відновні роботи, що базувалися на впровадженні нової техніки і досконаліших технологічних схем.
Після звільнення міста Дніпровський металургійний завод лежав у руїнах. Та вже через рік завод запрацював повним металургійним циклом. Відновлювальний післявоєнний період повністю було завершено у 1951 році.
Велика робота із впровадження передових технологій, підвищення якості продукції, що випускалася, і поліпшення економічних показників була проведена на коксохімічному та металургійному заводах у 1950-х – 1980-х роках.
У 1950-х на ДМЗ в рекордні терміни були збудовані і введені в роботу трубозаготівельний стан і доменна піч №12, на якій у 1957 році вперше в країні були використані кисень і природний газ. У 1960-х були побудовані два шаропрокатні стани та сортопрокатний стан «350», на підприємстві починає свою роботу відділ автоматизованих систем управління виробництвом, на домнах стали використовувати ЕОМ.
У грудні 1975 року перша вісь була прокатана на щойно збудованому унікальному вісепрокатному стані «250», а в грудні 1976-го, на півроку раніше запланованого, освоєна проєктна потужність стану. І сьогодні стан «250» як і раніше не має аналогів у світі, на ньому виробляється конкурентоспроможна продукція, що користується попитом на світовому ринку.
Наприкінці 1970-х розпочалося будівництво нового конвертерного цеха із комплексом допоміжних об'єктів. 20 жовтня 1982 року достроково була здана в експлуатацію перша черга ККЦ. Через два місяці – 25 грудня 1982 року – отримали першу конвертерну сталь.
У 70-80 роках ХХ століття була досягнута найвища інтенсивність в роботі підприємства, його продукція надходила у 58 країн світу, в тому числі унікальна – шпунтові сваї типу Ларсен і єдині в світі катані вагонні осі.
У 1984 році завод став Дніпровським металургійним комбінатом.
У ці ж роки на ДКХЗ наполегливо вдосконалювали методи комплексного впливу на якість виробленої продукції. За 1978 рік питома вага продукції вищої категорії якості в загальному обсязі склала 78%. За підсумками роботи за 1979 рік завод отримав звання «Підприємство високої якості продукції».
Робота у нових економічних умовах відкрила для обох підприємств додаткові можливості у модернізації й осучасненні виробничих процесів.
Створена на початку 1990-х років у конвертерному цеху ДМК дільниця машин безперервного лиття заготовок у 2000-х була докорінно модернізована, збудовані і введені в експлуатацію дві нові 7-струмкові сортові МБЛЗ. У той же час створене відділення позапічної обробки сталі із двома установками «піч-ківш». Використовується технологія десульфурації чавуну.
У доменному цеху в 2007 році ввели в експлуатацію доменну піч № 1М (модернізовану) виробничою потужністю понад 1 млн. тонн чавуну на рік.
У травні 2014 року почав виробляти продукцію новий прокатний стан 400/200.
На ДКХЗ у 1989 році була введена в експлуатацію нова коксова батарея №1-біс з об'ємом камер коксування 41,6 м3 і потужністю 750 тисяч тонн коксу валового 6%-ї вологості на рік, 7 первинних горизонтальних газових холодильників і машинний зал цеху уловлювання хімічних продуктів коксування, установка біохімічної очистки стічних вод.
Для освоєння промислового процесу отримання якісних електродних пекiв з термообробленої під тиском смоли у 1997 році була реконструйована ділянка дистиляції і виробництва пеку СПЦ.
У 2000 році була вдосконалена схема підготовки шихти для коксування: введена в експлуатацію дробарка №5 для попереднього дроблення складнодробимого вугільного концентрату.
У 2007 році була побудована і введена в експлуатацію установка сушіння гранульованого кам'яновугільного пеку продуктивністю 3,5 т/годину.
З 2007 року ведеться модернізація обладнання бензольного-скруберного відділення ЦУХПК. Одним з етапів стало вирішення питання охолодження масла «дебензіне». Замість фізично зношених зрошувальних холодильників були встановлені два горизонтальних і два вертикальних кожухотрубчастих холодильника загальною площею охолодження 2000 м2, а також два апарати повітряного охолодження АПО поверхнею охолодження 7100 м2 і 4100 м2.
У квітні 2011 року введено в експлуатацію кінцевий газовий холодильник і бензоловий скрубер конструкції ГИПРОКОКС.
У 2020 році Дніпровський коксохімічний завод увійшов до складу Групи Метінвест. У липні 2021 року розпочато процес інтеграції ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» у ПРАТ «ДКХЗ». У лютому 2022 року підприємство, що об’єднало металургійний та коксохімічний підрозділи отримало назву ПРАТ «КАМЕТ-СТАЛЬ».